Category "Сторінка медичної сестри"

1. Починати працювати над виробленням гарних звичок у дітей слід як можна раніше.

До прикладу, привчати самостійно засинати у власному ліжечку без колисання найкраще почати ще до того, як вашому малюку виповнюється рік. З часом доречно привчати його щоразу мити руки перед їжею, прибирати іграшки після гри і перед сном, а трохи згодом – навчати словам ввічливості, таким як «спасибі», “будь ласка”, першим вітатися на вулиці, в магазині зі старшими … Коли малюк підросте – поступатися місцем людям похилого віку у транспорті, допомагати старим і немічним, дотримуватися обіцянок і т.д. 

Що раніше розпочати вживати зусилля, щоб якийсь навик увійшов у звичку, виконувався автоматично, то швидких і кращих результатів можна досягти.

2. Звичка легше засвоюється, якщо дорослий показуватиме приклад для наслідування. Важко привчити малюка мити руки, повернувшись з вулиці, чистити зуби вранці та ввечері, не показавши, як ви самі це робите, а лиш розказуючи, що так робити правильно. Дії запам’ятовуються значно краще, ніж слова!
3. Звичку не можна сформувати дресурою, це має бути свідомий навик, а не рефлекс.

Слід привчати дітей самостійно без нагадування не просто мити руки, але і розуміти, для чого важливо це робити, а саме усвідомлення того, що зробив все правильно, має приносити їм задоволення. Саме тому обов’язково розкажіть дітям, чого слід бути ввічливим, охайним, проявляти турботу і повагу до інших. А за всі гарно виконані дії частіше хваліть, щоб дитині було приємно в такий спосіб радувати батьків.

4. Прийміть думку, що нічого не дається просто – щоб навик закріпився, необхідно повторювати його безліч і безліч разів, удосконалюючи його і відточуючи. Не поспішайте і не шкодуйте часу на це – зрештою, виховання – це насправді справа тривала.
5. Набуття звички не коштує дитині майже ніяких зусиль, проте вимагає надважких зусиль зі сторони її батьків. І це дійсно так. Просто ці зусилля цілком виправдані і варті старань.

Доведені до автоматизму процеси звільняють час для творчості, вдосконалення і розвитку. До того ж, кожна хороша звичка – це і є вдосконалення та гарне виховання. Коли ви зрозумієте, що ваші діти здатні чинити правильно без ваших нагадувань та вказівок, тоді ви можете бути впевнені, що виховали їх правильно!

ДІЇ У РАЗІ ВІДМОВИ ДИТИНИ ВІД ПРИЙМАННЯ ІЖІ

• Не можна змушувати дитину їсти або доїдати, тиснути на неї, навіювати почуття вини. Це формує негативне ставлення до процесу вживання їжі та до дорослого, який спонукає дитину доїдати.
• Не слід обіцяти дитині щось в обмін на повністю з’їдену страву на кшталт: «Якщо з’їси – куплю… », «Їж, а то Марійка з’їсть», «Не будеш їсти, не підеш на прогулянку», оскільки це знижує цінність їжі та значущість процесу її вживання.
• Не варто вмовляти, залякувати дошкільника та відволікати його іграшками, читанням книг, іграми, для того щоб він з’їв порцію. Це призводить до порушення харчової поведінки.
• Не можна перегодовувати дитину, адже вона з’їдає стільки, скільки потребує її організм у певному віці.
• Слід зрозуміти причину поганого апетиту дитини, або надто гострого реагування на їжу. Часта відмова їсти і погіршення апетиту залежить не від якості або смаку страв, а від інших чинників, серед яких нежить, погане відчуття запахів, некомфортні умови перебування, конфліктні чи стресові ситуації.
• Варто проконсультуватися з педіатром, якщо дитина страждає на часті дисбактеріози. Надмірну перебірливість в їжі може спричиняти неприємний досвід вживання страв чи продуктів, після яких у дитини з’являлися больові відчуття.
• Можна застосовувати прийом «активного слухання», якщо дитина відмовляється від їжі через втому або засмучення. У такому разі дорослий показує дитині, що розуміє її переживання, «чує» її. Слід запропонувати допомогу, озвучивши відчуття, стан дитини: «Ти стомився, тобі сьогодні складно, тому я тобі допоможу, давай погодую». Або можна відтермінувати приймання їжі: «Не хочеш їсти, тому що засмучений (розгніваний), – відпочинь (заспокойся, хай пройде образа), поїси пізніше». Результатом мудрої, стриманої поведінки дорослого стане те, що дитина передумає та почне їсти.